mariczka

Черешчатому дубу в саду Шевченка 200 років.
Коли Ніні Рубан буде 1 рік, він буде її старший в 200 разів.
А коли їй буде 2 роки — в 100 разів. Одже за рік можна постаршати в сто разів.

Протягом дня хапаю себе на спогадах про дитинство. Як було приємно, по-новому та цікаво.
Як серце стрибало, як солодко спалося, як осінь приходила, як ми крутили помідори,
як дивовижно було дізнатися про хлорофіл… Хапаю себе на думці, що у Ніни це все ще
тільки буде, що то все буде й у мене, ще раз. Тішуся…

Це як дивитися улюблене кіно з новою людиною. Почуваєшся ніби ти сам його зняв.
Дуже важливими здаються всі маленькі епізоди, терпляче звертаєш увагу на цікаві місця,
виконуєш функцію сміху за кадром.

Сподіваюся Ніні кіно буде до впродоби.

Люди, як не чогось не знають, починають вигадувати… Це ще в дитинстві було зрозуміло з книжки "Пригоди доісторичного хлопчика", власне сама книжка є такою вигадкою. Гроза вирує — боги лютують, дитина плаче — хтось наврочив, Пантін про ві робить волосся як в телевізорі ітд.

Стикаюся з перфектними зразками різного кшталту мракобісся, бо виглядаю вразливою молодою мамою з червоними очима. Так, я люблю свою дитину, але це не робить мене ідіоткою. Варто сказати, що я не вірю в ці забобони, як певні жінки (45-60 років, чомусь завжди, з чим би то було пов'язано?) починають яскраві розповіді. Наприклад, як жіночка в якої наші вбили сина, за те що він на німців працював, наврочила на дитинку в возику, що вона ставала на мостик. Як побичив то вахтер з сусіднього будинку — порадив скоріше зайти в темний підїзд, лизнути обличчя дитини хрестом, та сплюнути в темний кут. Думаю, в темних кутах наших підїздів, ще й не таке знайдеш…

Такі штуки у Павича виглядають чомусь гарніше та впевненіше. Як ніби він знає про що говорить… Отже нашим довіри немає, а як не віриш, то його для тебе не існує.

Знаю одну історію, не дає мені спокою ця історія. Вона сталася насправді, але навіть у божевільних режисерських фантазіях таке не часто зустрінеш. Я б таке сама не придумала. Вона мені муляє та історія, тому розповідаю її вам, щоб муляло і вам. Вибачте, нічого особистого… мушу позбутися хоча б трішки.

Одна дівчина в селі народила сина від якогось незнайомого азербайджанця. Він народився гарний, чорнявий, і любила вона його дуже сильно, і не зважала вона, що там люди кажуть. Так було до року. Владік був нормальною здоровою дитиною. Потім якось поснув, як зазвичай в своєму ліжечку. А дівчина та ходить по хаті, аж раптом бачить — муха у Владіка на губах сидить. Підішла вдігнати, а він мертвий і вже холодний.

Бо була якась паталогія, потім лікарі сказали, щось з легенями. Ніхто уваги не звернув, бо воно триває без симптомів. Люди в селі не вірять, а вірять, що вона свою дитину сама вбила. Але їй до того знов немає діла, тому що Владіка вже немає і не буде. Була вона вбита горем.

Отака історія…

— Здається коли мене після пологів зашивали, то зашили щільніше ніж було.
— Уяви хтось кайф отримає... але не ти...

Хотілося б випити кави, but i'm a creep, i'm a weirdo...



плоди кропу пахучого стимулюють лактацію та допомогають при метеоризмі.

Вона залишає після себе чаїнки в кухлі та вішає його до чистих. Від неї пахне цибулею та лаком для волосся. Коли вона їсть кріп, кріп з'являється по всій підлозі. Вона кільа місяців не переводила час на літній в мобільному. В неї все летить з рук. Але я люблю її понад усе на світі, так люблю, аж до сліз, так, що навіть всі найраздратованіші мої настрої не в стані затьмарити цієї любові. Люблю так, що можу вбити.

Вона постійно кричить у моїх скронях, де пульсує моя понівечена безсонними ночами свідомість. Вона має здатність дратувати вогняних драконів в моїх грудях. Для її здоров'я мушу зазнавати кардинальних змін і пекельного болю, також мушу забувати про мене. Але я її теж люблю понад усе на світі, так люблю, аж до сліз, так що навіть під час жагучого болю я плачу не від нього, а від щастя, що її маю. Такіх сліз я ще ніколи не знала, мабуть, це як сльози Беатрікс Кідо наприкінці "Кіл Біл 2", невідомо від чого, але точно від кохання. Люблю так, що можу вбити.
( далі )

під час денного сну не тільки бачила туман з книжки кена кізі "політ над гніздом зозулі",
а й здається навчилася його використовувати...

Нариси колишньої вагітної.
(зрозуміло, що статус вагітної приростає набагато краще ніж статус породіллі, тому така назва)

( читати далі )

Тиха і мовчазна гроза принесла прохолодні і приємні погоди, як і обіцяла мама. Згадалася історія з власного життя. Ні до чого це, але було так:
Лифтер: Куди ви їхали? Вниз чи вгору?
Я: Вниз.
Лифтер: Скільки вас там?
Я: Я одна.
Лифтер: Скількі вам років?
Я: 28
Лифтер (колезі): Не пролізе…

P. S. Господи, якщо ти не хотів, щоб я створювала кумирів, нащо ти винайшов зубну пасту Лакалут Фітоформула і зняв її з продажу?

( фото )